«Хортиця крізь віки»

|
Найбільше вразила митців пленерна робота на металургійному підприємстві «Запоріжсталь». На передньому плані – запорізький художник Владислав Баранник

Золото сонця й сяйво гарячого металу влились у мальовничі пейзажі Запорізького краю

ВІРА СЕРЕДА

У Запоріжжі відбувся ХІІ Міжнародний мистецький пленер «Хортиця крізь віки». У ньому взяли участь три десятки митців із Києва, Кривого Рогу, Харкова, Керчі, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя (Україна) й Іраку. Минулого року через відсутність фінансування й напружену військову ситуацію на Сході України пленер тут не проводили.

Як і в попередні роки, організатори сподівалися, що митці відкриють запоріжцям новий погляд на Хортицю, нашу прекрасну землю, залишать Запоріжжю свої незабутні твори. Так і сталося. У цьому можна було пересвідчитися на звітній виставці. Цікаво, що вона й урочисте закриття мистецького заходу вперше в історії запорізьких пленерів співпали з Днем художника.

У церемонії закриття взяв участь директор Департаменту культури, туризму, національностей і релігій Запорізької облдержадміністрації Владислав Мороко. ОДА надала кошти для видання каталогу пленеру. Виступив також представник генерального спонсора, головний інженер ВАТ «Запоріжсталь» Володимир Буряк, наголосивши, що робітники жваво цікавилися, де можна переглянути полотна художників, котрі працювали в стінах підприємства, приємно було спостерігати за їхньою роботою, а трохи згодом – за результатом цієї праці. Також він висловив упевненість у тому, що наступний пленер відбудеться. Із уст виступаючих прозвучали вітання митцям із професійним святом, після чого спонсори й учасники отримали почесні дипломи.


 

Твори, об'єднані Запорізьким краєм

Під час перегляду виставки відбулося жваве спілкування - митці й глядачі обмінювалися думками про пленер, виставку, затримувались і фотографувалися біля полотен. На них знайомі запоріжцям пейзажі Хортиці, Дніпра, острів Байда, Кам'яна Могила - всі художники з любов'ю опоетизували в живопису наш Запорізький край.

Директорка Запорізького художнього музею Інга Янкович висловила думку після перегляду виставки:

- Стільки гарних робіт! Живе враження, живе відчуття! У студії такого не створиш. Досить різноманітні роботи. У кожного митця своє світовідчуття, бачення, манера, але те, що вони малювали разом, одні сюжети, їх об'єднує. Виставка вражає! Я побачила дуже багато цікавих робіт, присвячених не лише Хортиці, а й нашому місту. Також вивчала досвід пленеру, бо наш музей хоче організувати в травні наступного року, на День музеїв, пленер, темою якого буде міський пейзаж.

 

Сонце й скелі Ніни Бондаренко

Зайшовши до залу, одразу натрапила поглядом на сонячні пейзажі київської художниці Ніни Бондаренко.

- Я вже не вперше беру участь у цьому пленері, - зазначила вона, - але лише цього року остаточно визначилася, що малий формат не для мене. Коли працювала на Дарницькому шовковому комбінаті, то робила кроки із великим рапортом (метровим і більше) – це саме мій розмір. На ньому сама рука веде тебе й робить те, що відчуває серце. Дві мої роботи із сонцем, що сідає, додали стільки гарного настрою. Бо кожного нового дня воно інше. Я з великим задоволенням відвідала язичницьке капище, цей храм предків. Надзвичайно рада, що змогла зустрітися там із сонцем і відчути цю службу, як я її розумію – я низько поклоняюсь сонцю, природі, люблю безмежно ці камені, скелі, бо це все святе. А енергетика настільки сильна, що я її відчувала й була найщасливішою людиною в цю мить.

Один із творів художниця так і назвала – «У храмі предків», бо вважає, що храм не повинен зачинятися. Саме його можна побачити на її полотні. Чотири інші картини присвячені скелям Хортиці - за словами Ніни, вона намагалась уловити дух, що живе всередині, тому що вони всі живі.

- Сьогодні вранці, в день закриття пленеру, - поділилася радісним відчуттям Ніна, - я написала пляж алюмінієвого комбінату – він вийшов чудовий. Осінній день. Зелене й помаранчеве листя падає з дерев. Вийшов легкий, прозорий пейзаж – я таких іще не робила. Стало так мені радісно! Я щаслива, що приїхала в Запоріжжя (намагалася забути Крим, тепер туди не поїдеш), але й тут не гірше. Усе залежить від того, з яким настроєм ти все це спостерігатимеш, якщо добрими очима, то любитимеш усе, й воно тобі віддячить гарним твором.

Фотохудожник Сергій Лавров. Портрет Ніни Бондаренко

Фотохудожник Сергій Лавров. Портрет Ніни Бондаренко


Таємниці Кам'яної Могили

Багатьох художників не залишила байдужою поїздка в Національний історико-археологічний заповідник «Кам'яна Могила», що поблизу Мелітополя, де побачили й малювали одне з найбільш незвичайних геологічних утворень на землі й найдивовижнішу пам'ятку природи, колиску найдавніших письмен на землі. У своїх творах її втілили запоріжці Юрій Очеретько, Тетяна Височина, Ірина Гресик, киянин Леонід Павленко, кримчанка Ганна Давидченко.

Не оминула цієї теми й львів'янка Любов Лебідь-Коровай, котра вже вп'яте на запорізькому пленері.

- Маю щоразу нові відчуття, - розмірковує вона. - Справа в тому, що начебто знаєш, куди ти їдеш, але завжди абсолютно нові враження, інші відкриття. Кам'яна Могила, Хортиця, острів Байда – тут хочеться бути ще і ще. Важко це сказати, але є такі моменти з настроєм, із древніми традиціями, зокрема, козацькими. Тішуся, що на Хортиці є така гарна збірка кераміки, металевих прикрас. У кінному театрі дуже цікаво. Тішуся, що все це не зникає, а вживається в хортицьку землю. Щаслива, що знову потрапила сюди.

Львів'янка Любов Лебідь-Коровай уже вп'яте на пленері

Львів'янка Любов Лебідь-Коровай уже вп'яте на пленері


Художники на етюдах на Кам'яній Могилі
Художники на етюдах на Кам'яній Могилі


Енергія «Запоріжсталі» застигла у творах

Багато художників висловили своє захоплення металургійним комбінатом «Запоріжсталь». У перший день митці здійснили туди екскурсію й робили зарисовки, а на другий, у суботу (вихідний) малювали.

- Для мене це особливий момент, - розповіла одна з організаторок пленеру, заслужена художниця України Ірина Гресик. - Адже в мого батька Станіслава Шинкаренка це була основна тема. Зізнаюся, що до цього не розуміла її, вважала, що це така собі компіляція. Тепер усім раджу хоча б раз у житті побачити, тому що цю енергію, мартенівський цех, метал, що ллється й світить як сонце, не передадуть жодні фотографії чи кінозйомки. Це – героїчна праця! Звичайно, хочеться нам, щоб сама технологія була більш досконалою, щоб заводи не псували довкілля, але що це дуже важливо і що це унікальність нашого краю – звичайно, незаперечно. Жива енергія в полотнах, що створили художники, нас заряджає на творчість. Я представила на виставку дві роботи цієї тематики - «Листопрокатний цех» і «Мартенівський цех».

Кримську художницю Ганну Давидченко теж вразила екскурсія на «Запоріжсталь»:

- Я вперше була на такому потужному підприємстві. Сподобався мартенівський цех. Лише п'ять хвилин потому помітила, що стою з відкритим ротом. Надзвичайно вражена побаченим! На цьому грандіозному тлі люди як мурашки. До цього була на кораблебудівному заводі, але тут метал - він іскрить, яскравий, як лава, різнокольоровий – рожевий, білий, зелений, жовтий

Вразили роботи виробничої тематики молодої запорізької художниці Віри Устянської, випускниці Харківської державної академії дизайну й мистецтв.

- Найбільше, що мене радує, - додала Ірина Гресик, - на цьому пленері дуже активними його учасниками, як ніколи, були запорізькі художники: Віра Устянська, Владислав Баранник, Ігор Бережний. Вони дали такий потужний імпульс! Радієш, що у нас є молодь - дуже багато робіт вона зробила по-особливому, по-молодіжному. Такий гарний професійний рівень! Якраз ця енергія не порівняна ні з чим.

Цікаво, що Владислав Баранник оволодівав азами живопису в студії будинку культури «Запоріжсталь», а потім уже продовжив навчання в Павловському художньому училищі (Нижегородська область, Росія). Митець розповів, що полюбляє виходити на природу з етюдником, постійно намагається знайти цікаву місцину й перенести її на полотно. До цього в лютому-березні виїжджав самостійно в Алупку, Гурзуф, що в Криму. На організованому пленері вперше. На виставці – його пейзажні твори (Хортиця, острів Байда) та промислова тематика («Запоріжсталь»). Художник зізнався, що промислову тематику малював уперше.

- Митець іноді нагадує мені спокушеного гурмана, - розмірковує Владислав. - Як побачиш щось, хочеться це написати. Ось і ми як побачили на синьому небі ці заграви металургійного підприємства, блиски, а потім у цеху вагонетки із сяючим металом... Як ми там працювали! Бігом-бігом, щоб устигнути схопити потрібні відтінки. А живопис, це ж не фотоапарат.

 

Молода художниця Віра Устянська біля експозиції своїх робіт
Молода художниця Віра Устянська біля експозиції своїх робіт

 

Хортицькі мотиви із іракським забарвленням

Хортицька тема заполонила пейзажні твори майже всіх учасників пленеру. Вражало різноманіття барв і відтінків - від пастельних до яскраво-червоних.

Відвідування кінного театру також не залишило художників байдужими. Ось два твори Леоніда Павленка з Києва. Милуємося кіньми. Передані два абсолютно різних настрої. Один твір – ніжний, ліричний, а в іншому відчувається бурхлива енергія й подих історичного минулого нашого народу.

Анатолій Кіргеєв виставив величезне панно, вишикувавши коней у композицію й поєднавши при цьому пори року.

Віталій Гончаренко – корінний запоріжець, викладач Запорізького електротехнічного коледжу на відділенні дизайну й Класичного приватного університету. Освіту отримав у Харківській державній академії дизайну й мистецтв. Постійно займається творчою діяльністю, пейзажним живописом. Мав дві персональні виставки в Запоріжжі (2010, 2013).

Поцікавилась у нього, чи відкрив цей пленер щось нове йому як пейзажисту.

- Коли я сам ходжу з етюдником на пленер, складається суб'єктивний погляд, - відповів Віталій. - На виставці чи пленері порівнюєш себе з іншими, іноді досвідченішими митцями або ж які мають інше бачення чи підхід, спостерігаєш, як вони працюють. Це дає можливість проаналізувати свою творчу діяльність для подальшого етапу. Навіть одні й ті ж мотиви я звик писати так, а інші роблять з іншої точки зору - розпочинається діалог, а спілкування важливе для митця.

Уперше на запорізькій землі, на Хортиці побував художник із Іраку Арам Салайі. Він зараз живе в Житомирі, знайомиться з українським мистецтвом. Це - скульптор, але йому не байдужі й інші жанри образотворчого мистецтва. Місяць тому він брав участь у скульптурному пленері у Львівській області. Програма запорізького пленеру, за його словами, дуже цікава й різноманітна - від Хортиці, козацтва й Кам'яної Могили до сучасного металургійного гіганта. Йому сподобались екскурсії, зокрема, Хортицею й у кінний театр, що знайшло відображення у картинах. Але, за його словами, для нього важливо було представити також свої національні особливості й техніку.

Арам Салайі подарував один зі своїх пленерних творів Запорізькому обласному художньому музею, інший – Національному заповіднику «Хортиця».

 

У пленері вперше взяв участь фотохудожник Сергій Лавров. Він зафіксував момент передачі роботи іракця Арама Салайі (ліворуч) директорці Запорізького художнього музею Інзі Янкович (друга праворуч) у фонди музею. Поруч – Ірина Гресик і директор Запорізької художньої школи Олександр Жолудь
У пленері вперше взяв участь фотохудожник Сергій Лавров. Він зафіксував момент передачі роботи іракця Арама Салайі (ліворуч) директорці Запорізького художнього музею Інзі Янкович (друга праворуч) у фонди музею. Поруч – Ірина Гресик і директор Запорізької художньої школи Олександр Жолудь


Нові погляди й ракурси на Запоріжжя

21-річний Олексій Лучников - наймолодший учасник пленеру, навчається на другому курсі Харківської державної академії дизайну й мистецтв. Уперше на такому потужному пленері. Дуже багато працював на Хортиці, обходив усі місця навколо профілакторію, оглянув реконструкцію Запорозької Січі, мости. Там його й побачив, за словами Ірини Гресик, один із водіїв, котрий працював із учасниками пленеру.

- Сподобався його новий, інший погляд на запорізькі мости, - говорить Ірина. - Жоден запорізький митець не малював їх саме з цього ракурсу. А ще цікавий твір Олександра Вінника «Русло Старого Дніпра з баржею». Цей його твір у мене асоціюється з єгипетськими пірамідами – лаконічний образ, подібної роботи ще не було.

 

Олексій Лучников біля експозиції своїх робіт
Олексій Лучников біля експозиції своїх робіт


«Вважаю, що пленер удався!»

На завершення поговорила з головною натхненницею й організаторкою пленеру Іриною Гресик.

- Пані Ірино! Пленер має статус міжнародного. Але приїхав лише один митець із Іраку.

- Раніше була черга закордонних художників, вони мріяли потрапити на наш пленер. На цей раз усі делікатно обіцяють приїхати наступного року. Бояться їхати в Україну. Зрозуміти їх можна. Як би ми не казали, що у нас спокійно, але цей спокій відносний. Адже військові дії, якщо дивитися на карту, відбуваються за 250 кілометрів від нас. Звичайно, це не надихає на поїздку.

Мав приїхати ще один митець Олександр Дробаха з Молдови, але щось у нього не склалося.

- Чи були організаційні труднощі з відбором на пленер представників України?

- Складно було набрати групу через деякі обставини. Багато митців викладають, а навчальний рік уже розпочався, тож були проблеми з приїздом через це. Проведення нашого пленеру співпало в часі з іншими українськими мистецькими проектами, тож декому довелося обирати якийсь один.

Цікаво, що у цьогорічному пленері взяли участь два запорізькі фотохудожники – Борис Дворний і вперше Сергій Лавров.

Була прекрасна погода для творчості, причому різноманітна - літня, осіння, навіть був мінус уночі. Щоб отак в одному пленері поєднати три пори року, такого в нас ще не було. Усі художники на початку пленеру навіть купалися в Дніпрі. На Кам'яній Могилі був останній теплий день нашого пленеру (29 градусів тепла), а наступного вже - +12. Під час поїздки в плавневу частину все було зелене, а наприкінці в кінному театрі побачили вже зовсім інші барви.

- Чи буде виданий каталог пленеру?

- Так. Обласна влада надала кошти на видання друкованої продукції пленеру, зокрема, каталогу. Його дизайн і якість будуть виконані на хорошому рівні. Єдина незручність у тому, що каталог не побачили в день звітної виставки, його надрукують пізніше. Нам всіляко сприяли Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації та наш постійний партнер - управління культури й мистецтв Запорізької міськради.

- Є якісь особливості чи відмінність від попередніх пленерів?

- Для нас цей особливий уже тим, що він дванадцятий. А коли я почала переглядати свою пленерну хроніку, звернула увагу, що він розпочався із затемнення Місяця – це було таке містичне видовище напередодні пленеру! Ми його спостерігали з Ганною Давидченко з трьох до пів на шосту ранку. Я робила фотознімки. Звичайно, це любительська камера, і їх не можна вважати вдалими, але явище унікальне.

Ми надзвичайно вдячні нашому генеральному спонсору пленеру - металургійному комбінату «Запоріжсталь». Він розмістив учасників у своєму профілакторії, забезпечив харчуванням, транспортом. А ще запам'яталися екскурсії на завод. У художників, котрі стояли біля витоків Запорізької організації, ми спостерігаємо індустріальну тематику в творах. Усе нове, кажуть, це давно забуте старе. Індустріальна тематика, що колись нам муляла очі, зараз знову набула актуальності у мистецтві.

Родзинкою, звичайно ж, і під час проведення цього пленеру стала Кам'яна Могила. Мрія багатьох митців - побувати там на етюдах, підживитися енергетикою цих місць. Узагалі ж, вважаю, що пленер удався.

 

Заслужена художниця України Ірина Гресик на тлі експозиції своїх робіт
Заслужена художниця України Ірина Гресик на тлі експозиції своїх робіт


Учасники пленеру разом із представниками спонсорів
Учасники пленеру разом із представниками спонсорів


На знімку вгорі:

Найбільше вразила митців пленерна робота на металургійному підприємстві «Запоріжсталь». На передньому плані – запорізький художник Владислав Баранник