Верьовка Лариса - біль, пам`ять, любов

Larisa_VerovkaСкорбота

Запорізький край застиг у глибокій скорботі перед вічністю, яка 28 грудня покликала в свої обійми щиру душу великої патріотки, відданої доньки України – Лариси Верьовки.

 

 

 

Поетеса й журналістка, лауреат Міжнародної літературної премії імені Володимира Винниченка Лариса Степанівна Верьовка - дочка популярного на Гуляйпіллі в тридцяті роки минулого століття поета Степана Дорофійовича Піщанського - народилася 31 січня 1938 року в місті Гуляйполе Запорізької області.

Після закінчення десятирічки вступила на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка (1955-1960 рр.).

У 1956 їздила піднімати цілину.

Поетична біографія Лариси Степанівни почалася на Гуляйпіллі, де у районній газеті друкувалися її вірші.

В 1956 році дебютувала поетеса в обласній газеті «Червоне Запоріжжя» (нині – «Запорізька правда»).

По закінченні університету працювала у видавництві, в академічному журналі. Друкувалася в журналах «Дніпро», «Жовтень», «Ранок», «Україна», мала публікації в часописах Австралії, Ізраїлю. На слова поетеси написана низка пісень композиторами Олександром Білашем, Іваном Сльотою, Сергієм Козаком, Романом Калецьким. Анатолій Сердюк виконує чи не найкращі шедеври її пісенної творчості.

Основна тема творчості Лариси Верьовки - патріотизм і любов до рідного краю, до життя.

Влітку 1999 року Лариса Степанівна у співавторстві з двоюрідним онуком Н.І.Махна Віктором Івановичем Яланським випустила у світ історико-документальну книгу «Нестор і Галина. Розповідають фотокартки», присвячену Несторові Махну та його дружині Галині Кузьменко.

З нагоди 80-річчя утворення Гуляйпільського району Ларису Степанівну Верьовку - поетесу й журналіста було нагороджено регіональною медаллю «За заслуги перед Гуляйпільським краєм», а пісня «Єднаймося, гуляйпільці» на слова землячки (музика Анатолія Сердюка) стала переможцем літературного конкурсу на кращу пісню про Гуляйпільський край.

(За матеріалами краєзнавця Івана Кушніренка)

 

І біль, і пам'ять, і любов

Творчість Лариси Верьовки — це явище особливе, багатогранне для нашого краю і для України зокрема. Вона успадкувала від батька-поета Степана Піщанського розкрилену благородну душу, від матері - прекрасний голос, та від українського народу - талант, що зрісся зі співучою душею України. Така краса висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори.

Це все нам ще доведеться переосмислювати й усвідомлювати, бо на майбутні роки вже розійшлися між людьми її твори. Що звучать у віршах і піснях. На вічне віче збиратиме батько Махно навколо книги «Нестор і Галина» не одного читача, науковця, чи пошуковця одвічних істин, про які дуже часто говорила Лариса Степанівна. Вона як лагідна матуся горнула до себе всіх нас, знаних і не дуже, але своїх гуляйпільських, запорізьких, прокладала стежечку на столичне радіо чи у відому газету, і все заради того, щоб знали наших, щоб чули про наших, щоб пишалися нашими.

Вона - істинний патріот рідної землі і своєї Гуляйпільщини, що народила, випустила її у світи. Ця земля її радувала, надихала, лікувала душевні рани.

Її великий рід бере початок ще з кінця XIХ ст. Кажуть вічні каміння і письмена. Ще в камені й досі дихають будинки сім'ї Мелешкових, (родина мами), Лариси Степанівни. І ми сьогодні, йдучи повз них, по вулиці, що біля центрального парку, спинімося, прислухаймося, там ще й досі лунко сміється тендітний голосочок малої дівчинки, якій судилося нелегке життя митця. Воістину - для людей.

Людина прямує у вічність, залишаючи після себе нетлінну пам'ять, а ще спомини домашнього тепла, які люб'язно передала до музею сім'я Мелешкових, а отже і Лариси Степанівни. Інтер'єр батьківського дому тепер прикрашає експозицію нашого закладу.

Бог нагородив її цим неоціненним скарбом, що народжує диво-поезію, якій судилося стати вічною.

Людина, без Вітчизни нічого не значить. А у Лариси Степанівни був цілий материк під назвою Гуляйполе. Це її словами воно кликатиме єднатися заради добра та вселенської любові «Єднайтеся, гуляйпільці, бо варті ми того!»

Любов ГЕНЬБА,

директор Гуляйпільського краєзнавчого музею, поетеса

 

Єднаймося гуляйпільці!

Вірші Лариси Верьоки, музика Анатолія Сердюка

 

Стали, мов наречені, понад Гайчуром вишні,

У Гуляйполі ріднім найпишніші сади.

В нас меди найсолодші і дівчата найліпші,

Найвідважніші хлопці, наймудріші діди.

 

Приспів:

Єднаймося, гуляйпільці,

Єднаймося, гуляйпільці,

Єднаймося біля коша свого!

Шануймося, гуляйпільці,

Шануймося, гуляйпільці,

Шануймося, бо варті ми того!

Береже Гуляйполе, береже Гуляйполе

Запорозької волі клейноди святі.

То моє Гуляйполе розтриножену волю

Ізбочан і Херсонків понесло у світи.

 

Приспів.

Щоб в степах Гуляйпілля не загасли світанки,

Щоб і гідність, і волю ми несли з роду в рід,

Простелила тачанка, гуляйпільська тачанка

У історію людства незапилений слід.

Приспів.

І тече в наших жилах, кров козацька гаряча,

Що дали нам у спадок Гуляйполе й батьки.

Наші корені тут, і ніколи й нізащо

Всохнуть їм не дамо, дорогі земляки!

 

Приспів.

 

Доля

Вірші Лариси Верьовки, музика Анатолія Сердюка

 

Чорна ворожка,

Чорна ворожка

Красно гадала.

Біло-червону,

Біло-червону

Стрічку сплітала.

 

Приспів:

А у Гуляйполі,

А у Гуляйполі,

Цвітяться вишні.

Нестор Іванович,

Нестор Іванович,

Чому так вийшло?..

 

Нестор Іванович,

Як Ви повірили

В казку про щастя,

Як Вам наміряли,

Як Вам відміряли

З чорної масті?

 

Приспів.

 

Понад зірниці,

Понад зірниці

Коні галопом.

Хлопці бочанці,

Хлопці ворпівці

Під Перекопом.

 

Приспів.

 

Нестор Іванович,

Нестор Іванович,

Чом така доля,

Що обняла Вас

Земля Парижа -

Не Гуляйполя.

 

Приспів:

А у Гуляйполі,

А у Гуляйполі,

Журяться вишні.

Нестор Іванович,

Нестор Іванович,

Чому ж так вийшло?

Нестор Іванович,

Нестор Іванович,

Чому не вийшло?..

 

Світла пам'ять про журналістку й поетесу Ларису Степанівну Верьовку житиме завжди в серцях усіх, хто її знав.

Запорізька організація НСПУ