«ОТ ДЕ, ЛЮДЕ, НАША СЛАВА...»
ВІРА СЕРЕДА (ТЕКСТ І ФОТО)
За сім кілометрів від Самбора, що на Львівщині, розташувалося легендарне село Кульчиці (наголос на «у»). Прославили його на весь світ яскраві особистості, котрі тут народилися. Нам же ці герої цікаві ще й тим, що їхні життєві долі пов'язані із запорозьким козацтвом.
Колись Кульчиці належали королю Данилу Галицькому. Архівна згадка (дарчий лист рицарю Мілентію Трусевичу, який входив до складу королівської дружини) про населений пункт датується 1284 роком. У селі проживали дві верстви населення: шляхта й прості хлопи. Проте вже тоді останні мали власні земельні наділи й могли їх передавати у спадок дітям і внукам. Ще й досі одну частину села називають Королівською.
Утім люди на цій землі мешкали значно раніше. Під час 30-70 років минулого століття на території нинішніх Кульчиць археологи виявили поселення доби неоліту (ІV тисячоліття до н.е.) - тут жили племена, пам'ятки яких мають умовну назву «культура лінійно-стрічкової кераміки». Про це свідчать музейні експонати - кам'яні сокири, кераміка, інші знайдені під час розкопок предмети.
Кава від Юрія Кульчицького
Одразу ж зазначу, що міста й села на Львівщині розташовані на недалекій відстані одне від одного й сполучення між ними досить непогане. Дістатися Кульчиць із Трускавця маршрутними автобусами з двома пересадками було доволі легко. Прибувши до місця призначення, одразу попрошкували в Меморіальний музей Петра Сагайдачного. На ґанку із двома філіжанками кави гостинно зустрів Юрій-Франц Кульчицький. Так-так, саме той український козак - герой оборони Відня 1683 року, котрий у винагороду за свій відважний вчинок попрохав у коменданта Відня графа Штаргемберґа близько 500 мішків турецької кави й отримав дозвіл відкрити у Відні першу в Європі кав'ярню. Ось так завдяки українцю Кульчицькому й пішов гуляти Європою ароматний напій.
У Кульчицях пишаються своїм славним земляком – 28 серпня 2010 року ґанок музею прикрасив пам'ятник славному козаку (автор — Ігор Лихий). Відкриттю посприяло Вільне Українське Козацтво в Чикаго (США) на чолі з його заступником Богданом Кардащуком. Виготовили скульптуру в місті Городок Львівської області.
У підвальчику музею облаштували меморіальну кав'ярню, в її експозиції – світлини й оздоблення віденської кав'ярні Кульчицького 1683 року. Директор музею Богдан Сидор пригостив справжньою запашною чорною кавою.
- Це кава з одного з подарованих Кульчицькому мішків, - пожартував він.
У музеї рідного села українському шляхтичу й козаку Юрію Кульчицькому присвячена низка експозицій. Замолоду він пішов на Запорозьку Січ. Під час одного з походів потрапив у турецький полон, де не лише досконало вивчив мову, а й турецькі звичаї і, звичайно, пристрастився до кави. Урешті він став перекладачем в Акермані в «Східній торговій компанії», засновниками якої були віденські купці. 1678 року Юрій перебрався до Відня, де став імпортером східних товарів.
Під час турецької облоги Відня у липні 1683 року Кульчицький, перевдягнувшись у турецький одяг, у супроводі товариша-тезки Юрія Михайловича, теж українця із Сянока, двічі успішно проходив через ворожий військовий табір та переправлявся через Дунай, аби повідомити командуванню союзних військ, які поспішали на допомогу оточеним, про ситуацію з обороною міста. Темної ночі вони якось заблукали, опинившись між турецькими шатрами. Але виручило знання турецької мови. Турецький ага тоді навіть пригостив їх кавою.
Принесена українцями при поверненні у Відень звістка про наближення допомоги сприяла підняттю бойового духу віденців та рішучій перемозі над турецькою армією. 12 вересня 1683 року німецькі війська атакували турків із флангів, король Польщі Ян Собєський напав на центр турецького війська, а українські козаки пішли в наступ на головну ставку командувача Кара Мустафи. Після запеклого бою Відень визволили.
Бойківська хата й перелаз
У фондах музею Петра Сагайдачного — близько 1500 експонатів. Деякі знайдені на території села при розкопках стародавніх могильників. У музеї два відділи: про життя й діяльність Петра Сагайдачного та Юрія Кульчицького та про історію села з найдавніших часів до сьогодення. Щорічно організовуються виставки — «Великодні писанки», «Виставки рушників», «Різдвяні дійства», «Виставки годинників». Цього року діє експозиція з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Надзвичайно цікавий експонат розташувався поруч із будівлею музею - старовинна зрубна бойківська хата початку XX століття. Її перенесли з центру села й відтворили навіть перелаз, через який можна потрапити на подвір'я, зайти всередину й оглянути інтер'єр внутрішніх приміщень хати й побут тогочасного села. Саме в таких хатах у Кульчицях виростали Юрій Кульчицький, а також гетьмани Війська Запорозького — Петро Конашевич Сагайдачний, Марко Жмайло Кульчицький, Павло Бут (Павлюк)...
Перші експозиції присвячені Сагайдачному
12 жовтня 1992 року в Кульчицях відбулася знаменна подія – урочисте відкриття пам'ятника гетьману війська Запорозького Петру Конашевичу Сагайдачному, й одразу ж тоді створили музей, де розповідали про його життя й діяльність.
- Кошти на пам'ятник збирали жителі Кульчиць, а також навколишніх сіл і міст, - розповів директор музею Богдан Сидор. - Зібрали до мільйона радянських рублів. У музеї є книга, де зафіксовано, хто скільки здав грошей на спорудження. Будівництво розпочали в 1989-1990 роках. Пам'ятник вилили на Львівській скульптурній фабриці із бронзи (всередині він пустотілий). Скульптори — львів'яни Микола Посікира й Любомир Яремчук. Архітектор - Михайло Федик. Гранітний постамент надіслали із кар'єра міста Коростишев Житомирської області.
До цього були дві спроби встановити пам'ятник Сагайдачному, але невдалі: 1922 року - до 300-річчя від дня смерті гетьмана, а 1971-го фігуру гетьмана в камені пропонував безкоштовно львівський скульптор Петро Кулик зі студентами (макет можна побачити в експозиції музею).
Починаючи з 1993 року щорічно, кожної третьої неділі квітня, біля пам'ятника Сагайдачному проводяться урочистості під назвою «День пам'яті Сагайдачного».
Музей Петра Сагайдачного влаштували в колишньому приміщенні Кульчицької трирічної початкової школи, збудованої в 1910 році. Ініціатором й організатором збору експонатів став нинішній директор музею Богдан Сидор.
Перші експозиції в новому приміщенні звичайно ж присвятили уродженцю села Петру Сагайдачному. Тут він закінчив початкову, потім духовну школу в Самборі. Його гарні здібності помітило духовенство й вирішило послати навчатися далі в Острог, де він і здобув на той час найвищу можливу в Україні світську освіту в Острозькій школі, заснованій 1576 року на Волині князем Костянтином Острозьким. Дослідники припускають, що військові знання Петро здобув від родичів - із дитинства він був вроджений військовий стратег.
Деякий час Петро Сагайдачний працював учителем на дому в знаменитого судді Яна Аксака в селищі Мотовилівка під Києвом. Там він познайомився із молодою графинею Анастасією Повчанською, вони закохались і незабаром одружилися. Спочатку все було гарно в сімейному житті, але згодом вона почала дорікати: як це вона графиня, киянка вийшла заміж за простого шляхтича з Кульчиць. Петро не хотів слухати дорікань і поїхав козакувати на Запорозьку Січ, бо дуже любив військову справу. Так що слова із пісні «Ой, на горі та й женці жнуть» цілком відповідають дійсності:
«Попереду Дорошенко
Веде своє військо, військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною, гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку на тютюн та люльку,
Необачний,
Гей, долиною, гей, широкою,
Необачний!»
Як простий козак Петро Сагайдачний брав участь у молдавській і ливонській війнах, у козацьких походах на кримські й турецькі землі, а також на Москву, проявив себе як здібний військовий стратег – і вже через шість років (1616) його обрали гетьманом війська Запорозького. Жодного разу козаки, якими він командував, не потерпіли поразки.
Директор, показуючи музей, розповідає, що, за твердженнями істориків, прізвище Сагайдачний Петро Конашевич отримав від козаків на Запорожжі. Він був дуже вправним стрільцем-лучником, через що й прив'язалося прізвисько Сагайдачний.
Церковна ж реліквія київського Золотоверхого Михайлівського монастиря донесла до нас ім'я батька майбутнього гетьмана – Конан (українською – Конаш). Відтак, Конашевич - по батькові, а не подвійне прізвище, як дехто припускає.
Український військово-морський флот виник за сотні років до московського
Серед експонатів музею - макет козацької чайки, що два роки тому надіслав із Чикаго Богдан Кардащук. Адже під керівництвом Сагайдачного козаки здійснили успішні морські походи проти султанської Туреччини та Кримського ханства. Запорожці нападали на кілька фортець одночасно, при цьому завдаючи головного удару якійсь найбільшій твердині, серед яких були Стамбул, Трапезунд, Синоп, Варна. Така тактика, не характерна для класичного морського бою того часу, не тільки спантеличувала супротивника, а й завдавала відчутного удару по моральному стану війська, сіяла безлад і паніку. Сагайдачний особисто керував майже всіма значними походами. Запорозький флот контролював навігацію між Босфором та Дніпрово-Бузьким лиманом, гирлом Дунаю й узбережжям Криму. Зупинити морський флот гетьмана Сагайдачного не вдалося нікому.
Отже, лише одна сторінка української історії із життя гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного переконливо доводить, що українці мали чудовий військово-морський флот за сотні років до того, як цар Петро I збудував перший російський флот.
Одна з експозицій музею присвячена зв'язкам із флагманським кораблем Українських Військово-Морських сил «Гетьман Сагайдачний», який 29 березня 1992 року спустили в Керчі на воду, а в квітні 1993 року ввели в експлуатацію.
Мапа походу на Москву
Серед експонатів музею - карта походу на Москву гетьмана Сагайдачного (1618), коли польський король звернувся з проханням врятувати королевича Владислава, який бажав посісти тамтешній престол, з безнадійного становища, в яке він потрапив разом із військом Речі Посполитої. Зібравши 20-тисячне військо, Сагайдачний рушив через Сіверщину в глиб Московського князівства. Захопив міста Путивль, Лівни, Єлець, інші, розбивши ополчення князів-воєвод Пожарського й Волконського. 20 вересня безперешкодно з'єднався з рештками польського війська королевича Владислава.
Проте 1 жовтня, перед святом Покрови, коли розпочався штурм і ніщо не заважало взяти Кремль, раптом Сагайдачний звелів припинити атаку й відступити. Козаки вважали Покрову своєю захисницею, тож не хотіли вступати в бій. А ще гетьману не сподобалося, що поляки ведуть таємні переговори з московітами.
«Меч гоноровий П.К.Сагайдачного, гетьмана козацького»
Останнім походом Сагайдачного була битва під Хотином 1621 року. Тоді ж він отримав із рук польського королевича Владислава нагородний меч, інкрустований золотом та дорогоцінними діамантами із зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном та бою античних воїнів. На мечі був викарбуваний напис латинською мовою: «Владислав Конашевичу кошовому під Хотином проти Османа». Таким чином, один із найповажніших на той час монарших дворів Центрально-Східної Європи визнав заслуги Українського козацтва в обороні України, Польщі, Австрії, Литви та інших країн від османської загрози. Вручена зброя як найголовніший рицарський символ на довгі роки стала своєрідною охоронною грамотою для Українського козацтва. Нині меч зберігається в музейному комплексі королівського замку на Вавелі в Кракові (Польща) серед Державної колекції мистецтв під назвою «Меч гоноровий П.К.Сагайдачного, гетьмана козацького». В експозиції музею в Кульчицях є світлина цього меча.
На жаль, під Хотином Сагайдачний отримав поранення отруєною стрілою в руку, що й стало причиною його смерті через півроку - 20 квітня 1622 року.
Заповіт гетьмана
В експозиції музею можна побачити копію вкладного хреста Петра Конашевича Сагайдачного, посланого до Богоявленської церкви Братського монастиря в Києві, що він виготовив за свої кошти - це єдиний речовий експонат зі срібла, зверху позолочений та інкрустований дорогоцінним камінням. Оригінал зберігається в Києві в Національному музеї коштовностей.
Передчуваючи свою смерть, Петро Сагайдачний потурбувався, щоби передати своє багатство на навчальні й релігійно-церковні благодійні цілі братських шкіл: 1,5 тисячі золотих червінців він подарував Львівській і Київській братським школам, решту - братським школам України. Тож скульптори, коли виготовляли пам'ятник Сагайдачному в Кульчицях, посадили йому на коліна маленького учня з книжкою в руках, аби показати його піклування про освіту в Україні.
На знімку вгорі: пам'ятник Петру Сагайдачному в Кульчицях
На ґанку із двома філіжанками кави гостей музею зустрічає Юрій-Франц Кульчицький, український козак - герой оборони Відня 1683 року
У меморіальній кав'ярні Кульчицького можна відчути віденську атмосферу
Засновник і директор музею – Богдан Андрійович Сидор біля експозиції, присвяченій уродженцю села, гетьману Петру Конашевичу Сагайдачному
Серед експонатів музею - макет козацької чайки, що подарував Богдан Кардащук із Чикаго (США)
Фрагмент експозиції з копією вкладного хреста Петра Конашевича Сагайдачного зі срібла, зверху позолоченого та інкрустованого дорогоцінним камінням
Надзвичайно цікавий експонат розташувався поруч із будівлею музею - старовинна зрубна бойківська хата початку XX століття
В одному з приміщень бойківської хати