Дмитро Павличко: 
«Фемій Мустафаєв – український співак кримськотатарської душі із шевченківським подихом»

ВІРА  СЕРЕДА

Нещодавно Запорізьку область відвідала група київських митців творчого об'єднання «Народна філармонія», ідейною натхненницею якого є співачка Руслана Лоцман. Із метою підняття бойового духу військовослужбовців в умовах неоголошеної війни Росією на території України артисти дали концерти в 25-й Мелітопольській авіаційній бригаді, в гвардійській механізованій бригаді, що в Михайлівському районі області, також у Запоріжжі – в обласному військкоматі, одній із міських військових частин та на острові Хортиця перед переселенцями зі східних областей. Крім того, митці надали гуманітарну допомогу військовим Запорізького батальйону територіальної оборони.

Перед запорізькими оборонцями виступали заслужена артистка України Леся Горова, лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів Євгенія Проворова, Володимир Гонський, Руслана Лоцман, Анжела Ярмолюк, гурт «Тарута».

У складі мистецького десанту був також народний артист України ФЕМІЙ МУСТАФАЄВ - відомий український співак кримськотатарського походження, володар ліричного баритону, професор Київського університету імені Бориса Грінченка, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди. Співак академічного плану, він включає в свої концертні програми як класичні арії, так і українські й кримськотатарські народні пісні, романси, пісні сучасних українських та зарубіжних авторів. Нещодавно записав три компакт-диски (українські й кримськотатарські народні пісні, романси та альбом «Тарас Шевченко. Солоспіви»).

Тож гріх було не скористатися нагодою, щоб не поговорити зі знаним митцем на актуальні теми сьогодення та про його перебування в Запорізькій області.

 

 

Громадянська позиція – підтримати українських військових

Учасники проекту «Народна філармонія» провели з часу свого першого виступу в квітні цього року вже понад 50 концертів у військових частинах 18 областей України. Зважаючи на те, що митці беруть участь у цій акції у вільний від основної роботи час, склад команди періодично змінюється.

- Як правило, ми виїжджаємо у п'ятницю на вихідні, - розповів Фемій Мустафаєв. - Це наша громадянська позиція – підтримати українських військовослужбовців у цей тривожний час музикою, піснею, сказати їм добре слово. Робимо все, що в наших можливостях, щоб підняти трохи настрій нашим хлопцям, внести ліричну ноту в їхній суворий побут. На початку наших виступів вони, як правило, надто стримані, а потім починають усміхатися. Після концерту підходять до нас, дякують за те, що приїхали, що підтримуємо їх і даємо відчуття справжньої великої єдиної української родини, де ніхто не залишається осторонь – ні в біді, ні в радості.

- Пане Фемію! Один із ваших виступів відбувсь у Мелітополі.

- Так, це був концерт-реквієм у пам'ять про загиблих під Луганськом від рук терористів членів екіпажу військово-транспортного літака Іл-76 Збройних сил України та 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади. Мистецький захід відбувся біля Мелітопольського будинку офіцерів. Досі не можу забути очі хлопців із Мелітопольської авіаційно-транспортної бригади, де служили дев'ятеро загиблих пілотів, під час цього реквієму. І люди, й артисти плакали – адже загинули молоді чоловіки в розквіті літ. Це велике горе й біль як для родин, так і для всіх нас.

- Які пісні виконуєте перед військовими?

- Найперше, це твори Тараса Шевченка. Не можу їх не виконувати - ці пісні дуже гарно сприймають військовослужбовці, особливо, «Мені однаково». Це геніальна річ – в одному вірші поет висловив усе, що йому боліло. Крім того, співаю патріотичні пісні - «Сини України» Володимира Оберенка на вірші Володимира Матвієнка, «Дорога» Анжели Ярмолюк на вірші Павла Мовчана, «Маки червоні» (автори - Євген Пухлянко й Володимир Матвієнко) та інші. А коли виконую ліричну пісню «Кохана» Ігоря Поклада на вірші Ігоря Бараха, якби ви бачили очі хлопців, як вони усміхаються! А після концертів бійці підходять до нас, спілкуються, говорять, що все у них нормально, що вони гідно виконують свій військовий і громадянський обов'язок, що готові йти до кінця й покласти своє життя за те, щоб Україна жила щасливо і спокійно.

- Чи були такі концерти, коли військовослужбовці прийшли на концерт прямо з поля бою?

- Ми часто виступаємо перед підрозділами, які вже наступного дня відправляються в зону АТО, або навпаки щойно повернулись із бойового завдання. У червні виступали на Чонгарі, коли цілу ніч там, на кордоні з Кримом, була низка провокацій. Військові та самооборонці несли службу на блокпосту, тож уранці вони прийшли стомлені на концерт. Але згодом навіть почали підтанцьовувати, а потім і самі заспівали разом із нами. Отже, наші концерти потрібні людям. Не можуть вони постійно бути в напрузі, у цій складній ситуації потребують психологічного розвантаження. Музика, пісня, спілкування з артистами сприяють цьому. Наша команда – це артисти, які були на Майдані. Коли розпочались активні воєнні дії в Україні, ми зібрались якось і миттєво вирішили: «Їдемо!» Ніхто не вагався. Заради того, щоб була міцна держава, заради єдності України. Чи на Майдані, чи нині не має значення - академічний ти чи естрадний співак. Головне, що несеш людям, із чим прийшов до них. Народ це відчуває. Тут не може пройти фальш чи брехня. Узагалі ж, любов та визнання людей – це надзвичайно тонка матерія, її не можна купити чи вирахувати. Ти можеш бути тільки достойним цього.

 

Вітчизна однієї кримськотатарської родини

У доробку Фемія Мустафаєва є диск «Ватаним» («Вітчизна»), що він записав 2012 року. У нього увійшли кримськотатарські пісні в супроводі Національного академічного оркестру народних інструментів України під керівництвом народного артиста України Віктора Гуцала.

- Кримськотатарська вокальна музика - різнобарвна, мелодійна, але ще не досить відома в Україні, - зауважив митець. - Тому я тривалий час збирав народні пісні, обробки й авторські композиції, щоб любителі мистецтва могли насолоджуватися ними не лише під час концертів, а й удома. Про свій задум розповів лідеру кримськотатарського національного руху, народному депутату України Мустафі Джемілєву. За його особистого сприяння та підтримки цей диск побачив світ.

- Нещодавно в Україні відзначили трагічну дату в житті кримськотатарського народу – 70-річчя з дня його насильницької депортації клікою Йосипа Сталіна зі своєї батьківщини в Криму. Ваша родина також була депортована?

- Так, мої батьки були тоді ще малими. Проте мати брала участь у будівництві укріплень під Севастополем під час Великої Вітчизняної війни. Дід і баба мали вже поважний вік, тож не воювали, а дядьки мої й тітка були на фронті. Дядько - кавалер орденів Слави, закінчив війну в Празі, а тітка була медсестрою, також має бойові медалі.

- Ваша родина приїхала в Україну, коли вам уже було 15 років. Усі змогли повернутись?

- Ні, родичі розкидані по всьому колишньому Союзу. Проте моїм батькам пощастило 1967 року повернутися в Україну. У Крим шлях був закритий, тому вони оселилися в Новоолексіївці Генічеського району Херсонської області, там я й закінчив школу. Нас було шестеро дітей. Нині мої брати живуть у Криму й у Генічеську, сестра - під Чонгаром, а я – в Києві.

- Крім вас, хтось співає у родині?

- Ніхто. Але батько грав на акордеоні, й брати грають на різних інструментах – на акордеоні, баяні, барабанах.

 

Шевченкіана Фемія Мустафаєва

Є у Фемія Мансуровича ще один знаковий дводисковий музичний альбом «Тарас Шевченко. Солоспіви». У ньому зібрані маловідомі пісні на вірші Тараса Шевченка, що митець записав у супроводі Національного академічного оркестру народних інструментів України під керівництвом Віктора Гуцала. Так співпало, що альбом побачив світ напередодні 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Тож із ним він номінувався на Національну премію імені Тараса Шевченка.

- Диск я записував із просвітницькою метою за свої власні кошти, - пояснив пан Фемій, - і те, що товариство «Просвіта» на своєму засіданні одностайно висунуло «Солоспіви» на здобуття Шевченківської премії, для мене велика честь.

Підготовча робота, за словами співака, тривала приблизно п'ять років, працював у архівах, бібліотеках, шукав ноти й тексти. Наприклад, коли працював над піснею «У тієї Катерини» на музику Миколи Лисенка, дізнався, що ніхто з чоловіків-співаків її раніше не виконував. Потім його зацікавила дума «У неділю вранці рано» із поеми «Невольник» (музика Миколи Лисенка), яку зазвичай виконують кобзарі. Фемій Мустафаєв заспівав її під акомпанемент оркестру. До диску ввійшли також твори Миколи Лисенка на вірші Тараса Шевченка – «Гетьмани, гетьмани» (з поеми «Гайдамаки»), «У гаю, гаю вітру немає» (серенада Яреми з поеми «Гайдамаки»), «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле», українські народні пісні на вірші Тараса Шевченка – «Зоре моя вечірняя», «Од села до села», «Ой, волохи, волохи» (музика Кирила Стеценка), «Огні горять» (музика Сидора Воробкевича), «Із-за гаю сонце сходить» (музика Якова Степового) та інші. Із трьох десятків творів до альбому ввійшли 26.

- Спочатку виконував ці пісні на концертах у камерних залах, - розповів Фемій Мустафаєв. – Потім замовив оркестровки. Робота ця копітка й потребує відповідних коштів. Просив допомогу в Міністерстві культури, але там відмовили. Тому вкладав власні кошти. Коли оркестровки були готові, почав співати «Солоспіви» у філармонічних залах. Лише потім почалася підготовка до запису диска в студії.

Нині митець зібрав ще з десяток творів Шевченка, які можна включити до репертуару й виконувати, а потім і записати, але зараз просто немає на це часу. Певно, найкраще охарактеризувала такий потужний творчий доробок із творчості Тараса Шевченка заслужений діяч мистецтв України Оксана Лиховид: «Так, як цей унікальний співак любить Україну, Шевченківську поезію і музичну культуру - приклад для всіх нас! Нині вже є зрозумілим, що Фемій Мустафаєв здійснив творчий подвиг, створивши монументальну музичну Шевченкіану, золотий фонд оновлених симфонічних і оркестрових інтерпретацій великих музичних творів на вірші Кобзаря. Це - безпрецедентна мистецька епопея, якій нині у виконавському мистецтві аналогів немає. Народ це оцінив, а Історія згодом розсудить справедливо колосальне значення творчого внеску Мустафаєва в українську культуру. Цей час прийде!»

Хоча був у співака й сумний аспект, пов'язаний із презентацією цього диску.

- Коли вийшов мій диск, присвячений Шевченку, - поділився митець, - я розіслав листи з пропозицією провести концерти «Тарас Шевченко. Солоспіви» в усі обласні державні адміністраціях України. На жаль, ніхто з керівництва областей не виявив зацікавленості й готовності провести такий концерт.

Коли ж робив концерт у Національній філармонії України на здобуття Національної премії імені Шевченка, то мав заплатити 30 тисяч гривень, щоб він відбувся. Як ви думаєте, це нормально? На жаль, влада поки що не сприяє українським артистам. А творча людина живе не грошима, а духом.

Я власними силами продовжую робити Шевченківські концерти. Музичний проект «Тарас Шевченко. Солоспіви» робив не для премії, а задля вшанування пам'яті Великого Кобзаря, щоб віддати йому хоча б частину своєї поваги й глибокої шани. У мене були сольні концерти в Європі, присвячені 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка, зокрема, в Швейцарії, Франції. Хочу зазначити, що представників діаспори, на мій превеликий подив і жаль, на концерти майже не було. Зате як захоплено сприймають європейці українську культуру, пісню, співуче слово Кобзаря! Особливо, коли це подається на гідному, професійному, академічному рівні, що є дуже зрозумілим і прийнятним для Європи.

 

Співочу долю визначив друг

- Ви співаєте з дитинства? – поцікавилась у співака.

- Ні.

- Як же стало, що ви пішли музично-співочою стежкою?

- Усе завдяки моєму другові Володимиру Репалу. Саме він почув мене якось і сказав, що в мене гарний голос, побачив у мені майбутнього співака й переконав, що голос можна розвивати. Він мене й привів до моєї першої викладачки Таїсії Леонідівни Праваторової.

- А зараз у вас є друг, котрий може підказати щось у професійному плані?

- Так, він же мій однодумець, а ще сусід - народний артист України Олександр Гурець, один із найкращих тенорів в Україні. Знаємо один одного 35 років. Він також виїздив із «Народною філармонією» до українських захисників. Ми з ним говорили про те, який дух у наших хлопців - його не можна побороти, вони готові йти на все, щоб Україна була вільною й незалежною, щоб вона нарешті відбулася по-справжньому. Нам завжди цікаво спілкуватися, ми багато розмовляємо про вокал - обговорюємо, як покращити виконання того чи іншого твору, поліпшити звучання голосу.

— Ви активно гастролюєте, також займаєтеся педагогічною діяльністю. Розкажіть трохи про викладацьку роботу.

— У Київському університеті імені Бориса Грінченка викладаю академічний і естрадний спів. Намагаюся спрямувати студентів, що треба наполегливо вчитися. Адже, щоб стати оперним співаком, треба займатися щоденно впродовж десяти років. Особисто я займаюся щоденно, і немає різниці, буде ввечері концерт чи маю вихідний. Треба бути у формі. Вокаліст — дуже непроста професія, а голос — це наш інструмент. Про це я завжди говорю своїм студентам і вірю, що вони стануть гарними співаками.

- Приїхавши в Україну 15-річним юнаком, ви так прекрасно оволоділи українською мовою! Чи вважаєте, що Україні потрібна друга державна мова - російська?

- Як регіональна – можлива, так само як і угорська, кримськотатарська, польська... Але державна мова повинна бути одна – українська. Крапка! Я вивчав українську мову, починаючи з 1975 року. Дивно, що деякі росіяни, які давно живуть в Україні, яким ця мова близька, не можуть оволодіти нею. Дихають цим повітрям, живуть на цій землі, виховують своїх дітей, їдять український хліб і сало. Чому ж не хочуть вивчити мову країни, яка їм дала все це? Я завжди цьому дивуюся. Також не уявляю, як можна було жити в українському Криму все своє життя, а потім сказати: «Нарешті я помру в Росії». Ну, як це? Люди що, жили подвійним життям? Тримали камінь за пазухою? Як так можна жити? Це не по-людськи!

Я щиро вірю в те, що Україна є і буде вільною, сильною, європейською країною, яку поважатимуть і шануватимуть у всьому світі. Потрібно тільки докласти до цього зусиль. Усім нам! Кожному на своєму місці. Не чекаючи, поки хтось десь там нам щось допоможе. Пам'ятаєте, як у Тараса Григоровича: «Обніміться, брати мої! Молю вас, благаю!»

Тож давайте об'єднавшись - Схід, Захід, Центр, Крим, Південь, Північ – усі разом будуватимемо наше спільне майбутнє. Слава Україні!

 

Фото із архіву Фемія Мустафаєва

 

На знімку вгорі: народний артист України Фемій Мустафаєв

Виступ Фемія Мустафаєва в Національній філармонії України в супроводі Національного академічного оркестру народних інструментів під орудою Віктора Гуцала

 

Фемій Мустафаєв після концерту з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в Парижі – в Культурно-інформаційному центрі Посольства України у Франції

 

Фрагмент одного з виступів Фемія Мустафаєва в Херсонській області

 

Іноді сценою для співака служив військовий автомобіль

 

Компакт-диски з патріотичними піснями від народного артиста України - військовослужбовцям

 

Ідейна натхненниця «Народної філармонії», співачка Руслана Лоцман та заслужена артистка України Леся Горова в одній із українських військових частин

 

Мелітопольська авіаційно-транспортна бригада. Концерт-реквієм у пам'ять про 49 українських військових, котрі загинули від рук російських терористів під Луганськом. Ліворуч – співачка й композиторка Анжела Ярмолюк