Музей гумору
Написав Administrator   
Четвер, 27 вересня 2012 13:40
Весела Січ

Тут сміх, як із відерця ллється, чарує кожен експонат

049

Пилип ЮРИК, Віра СЕРЕДА (фото)

 Ще тільки заходиш у під'їзд будинку №12 на площі Тараса Шевченка, що в Коломиї, а тебе вже зустрічають комічні малюнки на стінах. Це – не графіті, якими нині обмазані стіни будинків майже в усій Україні, а гарні смішні карикатури Ігоря Бежука. На дверях – напис: «Не дуже гримайте, бо господар (принаймні на одне вухо) чує добре». Нижче – майстерно вирізьблена дерев'яна табличка: «Весела оселя». Переступаєш поріг і зустрічаєшся зі стендом: «Шаржі, пики, міни». Щоправда, червоною фарбою у слові «пики» літера «п» виправлена на «л», щоб вийшло більш толерантно – «лики». А збоку почеплене криве дзеркало – глянеш у нього й думаєш: «Невже це я?» Побачивши таке, вже відчуваєш, як звідкілясь до тебе лине гарний настрій.

 

 

 

 

Макогін і качалка – зброя українок

Це – перший в Україні приватний музей гумору. Створив його більше ніж рік тому наш веселосічовик, курінний Прикарпатського куреня Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ», письменник, заслужений артист України Микола Савчук. Його й просимо хоча б коротко розповісти про цей культурно-мистецький заклад.

- Тут зібрана інформація про український гумор, сатиру, карикатуру, комедію, - каже пан Микола. - Частково представлений і світовий гумор. Окрім музею, діє громадська організація – Центр гумору «Весела оселя». Є також бібліотека гумору, сатири, карикатури, фільмотека, відеотека, аудіотека й архів.

Перше, з чим знайомить Микола Васильович, - три символи українського гумору. Перший – макогін. Представленим там експонатом ще 1884 року, зазначив директор музею, одна з гуцулок провалила голову коханому чоловіку, який хотів її вдарити, але не встиг. Так почалась емансипація й демократія на Прикарпатті. Макогін як вид зброї пізніше трансформувався в качалку. Чому й за що били жінки чоловіків – науковці ще з'ясовують.

Наступний символ – вареники. На Гуцульщині їх називають пирогами. Ось фотознімок знаменитого народного артиста України Миколи Яковченка в ролі Рудого Пацюка з кінофільму «Ніч перед Різдвом». Йому вареники, перевернувшись кілька разів у сметані, залітають до рота самі. Наступний експонат - вареники розписані по-гуцульськи. Тут же – різні цитати, вірші про цю страву.

Третій символ – сало. Від українського сала, стверджує пан Микола, походить грецьке місто Салоніки, французьке слово «салон» тощо. Вище читаємо інформацію, що після того як народний артист України Михайло Поплавський заспівав пісню про сало, свині поклялися стопити співочого ректора на смалець. Тут же – слова колишнього Голови Верховної Ради Івана Плюща: «За своє життя я з'їв так багато сала, що мені соромно свиням в очі дивитися», а також вислови інших людей.

 

Сміх – і червоний, і жовто-блакитний

Наступний стенд – «Ми». Це – експонати про нас, українців, про Україну. Тут гарно попрацювали карикатуристи. Ось – українська дорога до слави. Вона важка, бо на кожному кроці хтось підкладає свою ногу. Малюнки Е. Козака до усмішок Остапа Вишні. Гумор про жінок, бо наші – найвродливіші, наш народ - найгостинніший, а наша влада - най...

Давня Україна представлена козацтвом, чумацтвом. Тут – Сорочинський ярмарок, козак Мамай, ілюстрації до творів Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Степана Руданського. Окремий стенд – «Шевченко в гуморі, сатирі й карикатурі». Адже відомо, що Тарас Григорович дуже любив ці жанри як літератури, так і живопису. Зараз Микола Савчук готує до видання таку книгу.

Ось гумористичні часописи. Як тільки 1905 року царизм дав певний дозвіл на українську мову – у Києві став виходити журнал «Шершень». Пізніше, при УНР, – «Будяк», «Реп'яхи», «Ґедз». Сатиричні листівки В. Гулака, більшість із яких – про стосунки дружин і чоловіків. Галичина представлена журналом «Комар», який виходив свого часу у Львові навіть раз на тиждень семитисячним накладом (нині наш журнал «Перець» має такий же тираж, але виходить один раз на місяць). У редакції «Комара» в 30-ті роки минулого століття зібралися чудові карикатуристи – кілька зі Східної України, які втекли від тоталітарного режиму, решта – галичани.

Далі – «червоний сміх», тобто українські радянські письменники й карикатуристи. Представлені тут Штепсель із Тарапунькою, фотографії з вистави Олексія Коломійця «Фараони», фото Остапа Вишні, Василя Чечвянського, Олександра Ковіньки, Андрія Сови, інших видатних сміхотворців. А поруч - як тогочасні галицькі карикатуристи й сатирики в далекі 1930-ті реагували на радянську сатиру. Скажімо, ЦК дає вказівку організувати «тиждень сміху». І все, що робилося на горе селянам, було для тодішньої єдиної в СРСР партії смішним – і голод, і холод, і репресії.

Має Микола дружні шаржі на Володимира Сосюру, виконані самим Олександром Довженком.

Заслуговує на увагу й гумор січових стрільців. Це – оригінальні листівки тих років. Карикатуристи малювали сотника Цяпку (до речі, реальна особа), який уособлював стрілецьких сміхованців. Галичани в 1920-1930 роках зростали саме на стрілецькому гуморі, а потім перенесли цю традицію в діаспору.

Представлена й сатира ОУН-УПА. Є оригінальні листівки, ксерокопії «Українського перцю», де дотепно критикуються тирани – Гітлер і Сталін.

Далі - дружні шаржі перчанина, народного художника України Анатолія Василенка на всіх чотирьох Президентів нашої самостійної держави. Карта України умовно поділена надвоє, але не на Схід і Захід, як це роблять недолугі політики. На ній області, що «вгорі» називаються «горішніми», а внизу – «долішніми». Є матеріали про нашу «Веселу Січ», їх надсилає сюди кошовий Петро Ребро та інші сміхосічовики. Тут же – стенд, присвячений гоголівським творам.

Коломийський художник Василь Коновалюк розписав картинками пляшки. Поруч - вироби Бережанського заводу скла з іронічними написами про автоінспекцію й армію. Багато смішних картинок, висловів, карикатур, сувенірів присвячені темі кохання. А як же без нього!

 

Нашого цвіту – по всьому світу

Цікавими є твори Едварда Козака (1902 – 1992), який малював карикатури ще до журналу «Комар». Він у 1939 році, коли Польща зникла з карти світу, встиг еміґрувати до Кракова, потім – до Мюнхена й далі на Захід. У Штатах ЕКО (це найпопулярніший його псеівдонім) влаштувався на телестудію. Розповідають, що поки диктор читала казку – він устигав робити гарні малюнки на цю тему. І потім та казкова передача посіла перше місце на американському телеконкурсі. 1948 року у Мюнхені художник почав видавати славнозвісний діаспорний журнал «Лис Микита», а в 1950-і роки переніс його до Детройту. Останнє число цього часопису вийшло 1991 року.

Представлений тут і діаспорний журнал «Всесміх», що видає в Канаді Раїса Галешко (про нього повідомляла «Запорізька правда»). Колись виходив там і часопис «Точило». «Мітла» й «Аркан» - в Арґентині, «Люшня» та «Блазень» - в Австрії й Німеччині, «Реп'ях» - у Чехії.

Багато експонатів розповідають про наших сучасних українських сатириків. Тут – і Євген Дудар, й Олег Чорногуз, і Павло Глазовий, і Петро Ребро, і карикатуристи Анатолій Василенко т а Олег Смаль... Ось поет Павло Чучка з Ужгорода, який утримує гумористичну корчму «Деца у нотаря». Василь Простопчук з Луцька має музей-садибу, яку назвав «Подалі від ближнього». Часописи доби Незалежності також займають почесне місце: «Веселі вісті», «Гаківниця», «ВУС», «Червоний перець», «Страхопуд» і, звичайно ж, «Перець». Показаний фестиваль гуцульського гумору «Бербеницьи фіґлів» і карпатського гумору «Карпатський словоблуд», і конкурс сатири в селі Нобель на Рівненщині, де вручають Нобельську премію.

Звичайно, відведене місце на стендах і самій Коломиї. Колись казали, що вона – малий Львів, а Львів – то велика Коломия. Бо саме це місто було в ХІХ столітті справжнім центром Прикарпаття. Про Станиславів (нині Івано-Франківськ) тоді не говорилося – це було в ті часи досить малесеньке містечко. 1869 року саме в Коломиї побачив світ гумористичний часопис «Кропило» - вийшло шість його чисел. Микола має чотири з них.

 

Ми не єдині дружимо з сатирою

А ось стенди про світовий гумор. Тут – і Луї де Фюнес, і Жан-Поль Бельмондо, і Жерар Депардьє... Французький сатиричний журнал, який має тираж... понад 700 тисяч примірників.

Росія й СРСР представлені Аркадієм Аверченком, Юрієм Нікуліним, кабачком «13 стільців», журналами «Сатирикон» та «Крокодил», Англія – Чарлі Чапліним і містером Біном, Італія – Адріано Челентано і Тото, Чехія – Ярославом Гашеком зі Швейком, Болгарія – музеєм у Габрово. Американський гумор – фотошарж на Буша. На одній з листівок написано: «Після того, як Бог сотворив світ, він створив ще й Америку, щоб люди мали куди втікати». Польщу тут представляють журнали «Шпількі» й «Муха», портерти відомих польських коміків...

Як бачимо, Микола Савчук виконав грандіозну роботу, після якої ніхто вже не скаже: «У Габрово, у Фене, у Сан Антоніо та Козьмодемянську є музеї гумору, а в Україні – нема». Тепер він є, діє й розвивається в Коломиї на Івано-Франківщині! Щоправда, приміщення його поки що невелике, тому помістити всі експонати тут неможливо – більшість їх перебуває в запасниках. Але влада міста обіцяє підшукати для цього кращу «оселю». Гуцули – люди гонорові, тому можемо сподіватися, що їхні слова з ділом не розминуться. А від цього виграє як сама Коломия, так і весь український світ.

 

 

На знімку вгорі - Микола Савчук

 


010

Гумористичні часописи діаспори 

 

013

І Чорногуз, і Дудар, і Глазовий, і Ребро...

 

014

А от сміху найбільше у нас!

 

020

Наш сміх родом із давнини

 

022

Варто іноді й над собою посміятися

 

025

Такою бачать Україну Микола Савчук і карикатурист Ігор Бежук

 

026

 Наші "любі" президенти

 

032

 Юрій Нікулін роботи С.Алєєва

 

036

Не вмієш сміятися? Тобі допоможуть!

 

044

Розписані для сміху пляшки, келихи, кераміка

 

075

Вхідні двері до "Веселої оселі"

 

077

Агов, спонсори! Де ви?!

 

                          Запоріжжя – Коломия - Запоріжжя

 

 

 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@i.ua

Free template 'Colorfall' by [ Anch ] Studio. Please, don't remove this hidden copyleft!

Купить товары в Китае