VІ. З БАЙОК

 

 

ВЕДМЕДИК І ОЖИНА

(Майже байка)

 

Ти чорна і солодка, мов ожина,

А я – ведмедик, що з Карпат забрів,

Що потекла у нього з пащі слина,

Коли ожину серед лісу вздрів.

І вже нема на світі цім нікого,

Ані таких мисливців чи стрільців,

Щоб відігнали вуйка лісового,

Допоки він ожинку ту не з'їв.

                   7 листопада 1999 р.

 

ЗАЙЧИК І ВОРОНА

(Байка за народними мотивами)

 

Мале Зайчатко гаєм чеберяє,

Аж гледь — Ворона на дубку дрімає.

«Аго-го-гов, добридень Воронице!

Що робиш на гіллі, крилатая сестрице?»

«Що я роблю? - озвалася Ворона. -

Нічого не роблю, мене гойдає крона...»

«А можна і мені нічого не робити

І тут собі, під деревом сидіти?»

«Звичайно»,- чути каркання з дубка.

І Зайчик сів, під ним трава м'яка.

Так день сидів і другий день сидів,

Сидів і сам з собою гомонів.

Аж тут Лисиця з хащів вибігає —

За вушка Зайця сонного хапає

І з'їла куцохвостого умить,

Потамувавши власну ненасить.

В цій баєчці закінчення сумне:

Не знало Зайченятко те дурне —

Щоби нічого не робити й не пітніти —

Треба високо, угорі сидіти.

                          3 квітня 2002 р.

                          м. Міссісаґа, Канада.