У музеї-садибі народного артиста України Назарія Яремчука, що в передмісті Вижниці, повним ходом ідуть ремонтно-реставраційні роботи. Їх узяв під особистий контроль голова Чернівецької облдержадміністрації Володимир Куліш, який доручив залучити найкращих буковинських майстрів, котрі мають досвід відновлення етнографічних об'єктів, знають національну й місцеву архітектуру. Якість робіт він пообіцяв проконтролювати особисто.

Нас у Португалію й інші країни ніхто не просив. А виїхало понад сім мільйонів українців — найактивніших, молодих, освічених.

Останнім часом росіяни, як в Україні, так і за її межами, наполегливо навчають українців: хто є Героєм України, а хто її зрадником, хто для українців друг, а хто ворог, чию пам'ять українці мають шанувати та які свята їм треба відзначати. Зокрема, росіяни оцінюють діяльність Української Повстанської армії (УПА) як зрадницьку. А себе, і особливо російське козацтво, вони подають за зразок відданості „родному отєчєству". Та ці їхні твердження не відповідають дійсності. Адже під час Другої Світової війни на боці гітлерівської Німеччини, у складі різних військових формувань, воювало близько двох мільйонів росіян!

Під такою назвою у Києві, у видавничому центрі «Просвіта» побачила світ ця книга. Її автор – Арсен Паламар. 
Нинішня трагедія України — це не політична чи соціальна криза, це криза духовності і моралі народонаселення. Після вікових злиднів, утисків, голодоморів і табірних заборон відбувся неминучий вибух надто довго стримуваного власницького психозу мас, сплеск пожадливості, шкурництва, огульного цинізму і ворогування, які завжди супроводжують перерозподіл награбованого. І звинувачувати в цьому тільки нашу еліту не зовсім доречно, бо яка ще еліта могла зродитися з тієї пострадянської помийної ями, окрім нинішніх політиків та олігархів?

Наше?

У нашім селі нема злодіїв - самі люди крадуть.
  Народна мудрість

Кляті німці! Ну ж не вміють жити по-нашому, по-комуністичному, по-радянському, хоч ти їх убий!
Скажіть, де це видано, щоб я приїхав до електрички велосипедом, не замкнув його у сараї з броньованими дверима й півтораметрової товщини стінами, а поставив просто неба на полустанку, повернувся через добу, дві чи й тиждень, а він стояв би, мов пень серед галявини? Причому, слід додати, що до нього за цей час не торкнулася рука жодної людини... Казка та й годі!