У виставковій залі Запорізької організації Національної спілки художників України в рамках урочистого відзначення 50-річчя Запорізької художньої школи відкрилася виставка робіт її учнів та випускників. Представлені всі жанри й техніки образотворчого мистецтва. Теми представлених полотен - найрізноманітніші: побутові сценки, казкові персонажі, життя школи, міста, села, природа, тварини. Важко виділити серед цих робіт найкращі. Адже за роки існування школи її учні отримали понад дві тисячі відзнак у різних конкурсах дитячого образотворчого мистецтва міського, обласного, всеукраїнського, міжнародного рівнів.

Сміх заради життя, а не життя заради сміху

Євген Михайлович ДУДАР — один із найвідоміших сучасних українських гумористів. Народився сатирик 24 січня 1933 року в селі Озірна Зборівського району на Тернопільщині в селянській родині. Гумористичні здібності перейняв від батька, звичайного кравця, який був великим жартівником і свою любов до дотепів передав синові. З дитинства Євген захоплювався читанням гумористичних творів Степана Руданського та Остапа Вишні. Закінчив Євген Дудар факультет журналістики Львівського університету в 1962 році. Працював редактором видавництва Львівського держуніверситету, друкував гуморески й фейлетони у пресі. Згодом переїхав до Києва і влаштувався на роботу до редакції журналу «Перець».

Про перші літературні спроби Євген Дудар з гумором згадував: «Писати почав змалечку. І одразу смішно. Плакала тільки вчителька. За перші спроби били по руках. Про наступні спроби мовчали...»
Бути сатириком у тоталітарному суспільстві — то велика сміливість. Євген Дудар одчайдушно став на цей шлях. Перша збірка його гумористичних творів «Прошу слова» побачила світ 1967 року у Львові. Усього їх вийшло друком аж два десятки, серед них «Коза напрокат», «Сеанс гіпнозу», «Профілактика совісті», «Шедевр за вуаллю», «Директор без портфеля», «Рятуймо жінку». У тих збірках, які з'явилися в роки незалежності України, ще різкіше зазвучали гумористичні та сатиричні мотиви: «Штани з Гондурасу», «Плацдарм», «Українці мої, українці...» та інші. Порадував письменник своїх шанувальників і вибраними творами у 2 томах «Галерея чудотворців».

Євген Дудар переконаний, що «сміх врятує світ» і що українське суспільство можна оздоровити через гумор і сатиру.

Він — заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературної премії імені Остапа Вишні.
 

Реанімовані яйця,

або ж Ті самі гості в ту саму хату

 „Україна буде сильною тоді, коли ми будемо готові не лише  один за одного померти, а й один з одним жити..." 

З промови Вані Молдавана на Всеукраїнському форумі патріотів

У сусідському імперському інкубаторі — інвентаризація. Перевіряють яйця. Прикидають: яке куди підкласти? Бо на минулих президентських виборах в Україні, як зізнався один депутат Держдуми, „...в украинское гнездо подложили не то яйцо"...

„Яйцо" дістало яйцем. І з нього, замість запрограмованого „руководящого пєтуха", кажучи інкубаторською термінологією, вилупився політичний задохлик. Дарма що тодішній начальник інкубатора „путі-пут" двічі вітав задохлика з перемогою. Реанімувати його не вдалося...

Чи буде в Запоріжжі пам’ятник катові всіх часів і народів?

Ідею таку просувають місцеві комуністи. 

«21 грудня ми встановимо пам’ятний знак на честь Сталіна. 9 травня наступного року поставимо його бюст. Рішення прийняте. Протести не допоможуть», – каже депутат Запорізької міської ради з фракції комуністів Олександр Зубчевський.

Націоналістична організація «Свобода» Олега Тягнибока застерігає, що не допустить «акту історичного вандалізму». А також вона гостро критикує міського голову Запоріжжя Євгена Карташова, який підтримує наміри комуністів. Націоналісти нагадали, що в рамках відзначення 76-х роковин Голодомору в Україні Карташов особисто засудив сталінський режим.

Голова Запорізької облдержадміністрації Олександр Старух заявив журналістам на брифінгу, що ніякого пам’ятника Сталінові в Запоріжжі не буде.

І справді, минуло 130-річчя з дня народження кривавого вождя - пам`ятника йому ніхто не встановлював. 

15 грудня 2009 року пішла з життя Тетяна Кузьмівна Мірошниченко, народна артистка України, актриса Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Володимира Магара. Сценічній діяльності Тетяна Мірошниченко присвятила понад півстоліття, зігравши понад 160 ролей. Тетяна Кузьмівна назавжди залишиться в нашій пам’яті як талановита і яскрава актриса, хороший педагог і знавець національної культури, активний громадський діяч і доброзичлива людина.

У Запоріжжя Тетяна Мірошниченко приїхала 1956 року на запрошення Володимира Магара, відтоді сцени музично-драматичного театру не покидала. Уже в перших ролях – Варі («Одна ніч» Бориса Горбатова), Людмили («Пізня любов» Олександра Островського), Тані («В пошуках радості» Віктора Розова) – виявився неабиякий талант молодої актриси. Наступні роботи актриси – Наталка Полтавка (однойменна п’єса Івана Котляревського), Маруся Богуславка (однойменна п’єса Михайла Старицького), Харитина – («Наймичка» Івана Карпенка-Карого) – відкрили високу професійність і велику силу внутрішнього світу артистки.

Детальніше... Додати коментар

Відкрилася персональна виставка члена Національної спілки художників України Надії Близнякової. Її основний фах - реставрація. Робота ця дуже копітка й довготривала. Проте Надія знаходить час для творчості, вона - постійна учасниця Всеукраїнського пленеру "Хортиця крізь віки", бере активну участь у житті Спілки. 2006 року відбулася її перша персональна виставка в Запоріжжі, яка потім помандрувала до Енергодара. Твори художниці "Травневий день", "Осінь. Букет", "Лютий", "Автопортрет", "Натюрморт із бузком", "Правий берег вночі" та інші зберігаються в Запорізькому художньому музеї.