Летючий Промінь Вічності

 

ВІРА СЕРЕДА

Наприкінці нещодавньої поїздки в Чернівці трапилася нагода зустрітися з письменницею, заслуженим діячем мистецтв України Тамарою Севернюк. До цього наше спілкування відбувалося по телефону й поштою, зокрема, й електронною. Тож нам обом було цікаво нарешті побачити одна одну. Пані Тамара гостинно прийняла мене в своїй затишній, поетичній оселі, де все надихало й спонукало до гарної дружньої бесіди. Говорили, неначе знайомі сто років, легко переходячи від однієї теми до іншої. Звичайно, не оминули тему дружби, співпраці митців, яка збагачує духовно.

Розповіла Тамара Севернюк про художницю Наталю Ярмольчук, яка ілюструвала її книги. До того ж була цікавою їй як людина й поетеса. Народилася мисткиня 23 січня 1965 року, а 31 грудня 1999 року трагічно пішла з життя. Тож цю розповідь ми присвячуємо її пам'яті.

 

 

- Різко паралізуючим виявився біль страшної непоправної втрати, яка - без перебільшення - сколихнула всіх чернівчан, - пригадує пані Тамара.

Знаючи про спорідненість душ своєї дочки й Тамари Севернюк, мама художниці –Надія Ярмольчук - одразу ж після похорону принесла майже повну валізу різних паперів (вірші, щоденник, різноманітні нотатки) й попросила пані Тамару переглянути все це, щоби потім, можливо, видати книгу її пам'яті. Пані Тамара довго не могла взятися до роботи. Відкривала ту валізу й закривала. Тому змушена була віднести її до певного часу назад.

- Поштовх виконати прохання Надії Ярмольчук був із самого початку, заледве останній вінок ліг на могилу її дочки, - продовжила розповідь пані Тамара, - але душевна, психологічна спромога прийшла лише від пророчо-закличного сну...

Тільки 2007 року книга Тамари Севернюк «Летючий промінь вічності...» пам'яті Наталі Ярмольчук побачила світ у видавництві «Золоті литаври» видавничого дому «Європа», що в Чернівцях. До видання долучилися також художники, журналісти, науковці, співаки, спонсори, держслужбовці й, звичайно ж, родина й друзі.

Гортаючи книгу, пані Тамара розповідала про художницю з ніжною поетичною душею:

- П'ять років творчого спілкування, праці, задумів і втілень, теплих, ніжних, рідкісних взаємин із Наталею Ярмольчук подарувала мені сама доля. Кожний доторк до її картини, слова, простої розмови; кожна прогулянка, читання книг, обмін думками; кожні суперечки, розбіжності - усе збагачувало душу й мислі, розвиднювало обшири яви й віртуальності буття, вгамовувало недобрі пристрасті, тамувало незримі болі, кидало несподіване світло на згасаючі в людській байдужості життєві, мистецькі, духовні пріоритети.

«Летючий промінь вічності...» - альбом, сповідь, спогад багатьох людей, які знали Наталю чи пізнали її завдяки незабутнім творам.

- Пригадую, - продовжує розповідь пані Тамара, - ми читали оригінальну річ Луї Арагона - «Анрі Матісс, роман». Наталя зупиняла свою увагу на інтерпретації письменником творів художника, на дивовижній єдності пера й пензля, на неймовірних парадоксах суджень того й іншого, а я показувала їй репродукцію роботи Матісса 1944 року «Жінка з розплетеним волоссям», виконану й подаровану мені ще в мій, лише 45-й, липень нашим буковинським майстром-графіком Орестом Криворучком. Наталя усміхалась: як чудно переплітаються часи, дороги, долі. І раптом продекламувала свого вірша.

Потім Тамара Севернюк пригадала, як вони з Наталею просто «пили» той роман, особливо ж вразила авторська передмова до видання. Ці спогади також додали нового творчого імпульсу в роботі й бачення змісту майбутньої книги. Ось як вона описує цей стан у книзі:

«Мене лихоманило - настільки близьким «моїм» відчувався подих кожного прочитаного слова. І, мабуть, саме від нього відштовхнувся перший порух - узяти перо! Прагненням, жагучим намаганням повернути голос Наталі Ярмольчук, причому таким, яким його чула я, усі ті, кому вона його дарувала і хто їй дав свою ніжність, тепло, любов... - ...без пом'якшень трагедійності, без приглушень її, часом екзальтованої емоційності... дати читачеві й глядачеві... можливість... насолодитися живодайним, хоч і жалючим, світлом цієї пречистої пелюстки - Летючого Променя Вічності - в нев'янучій кроні Мистецького Древа, ім'я якій - Наталя Ярмольчук. Через її картини, поезії, записники, щоденники, через її спілкування зі світочами світу цього - виписки їхніх, уже закарбованих на скрижалях думок, як відлуння її власного світобачення, світовідчуття; ріст і зростання її інтелекту, творчого потенціалу, стилю; душевні злами, психологічні провалля, аналітичне сприйняття світової гармонії й катаклізмів...».

Слід відзначити гарну поліграфію видання. Репродукції творів художниці подані в кольорі. У книзі багато світлин, за якими можна простежити все життя Наталі – з дитинства до останнього дня.

Є тут й уривок зі щоденника Наталі Ярмольчук, датований 1996 роком, у якому вона лаконічно окреслила віхи свого життя й творчості. Наприклад, у дитинстві вона любила залізти на дерево, дивитися в далечінь і мріяти про щось, або ж сумувати. Навчалась у художній школі. Усі намагання вступити у виш були марними, проте набула колосального життєвого досвіду. А земним раєм для неї стала Вижниця, де вона здобула професійну освіту в училищі прикладного мистецтва. Потім повернулася в рідне місто Чернівці й усе, що робила, присвячувала йому. Невдовзі стала членом Національної спілки художників України. Брала участь у чотирьох персональних виставках, співпрацювала з газетою «Буковина», куди відсилала малюнки пером. У той же час газети «Молодий буковинець», «Буковинське віче», альманах «Вітрила», «Ренесанс» публікували її вірші.

Працювала в техніці акварель, намагаючись, за її словами, без допомоги якихось особливих технічних прийомів висловити своє ставлення до того, що бачить, чує й відчуває щохвилини, щогодини. «Тема моїх робіт, - зазначає художниця, - міський пейзаж. Домінують зимові й осінні вулиці, будинки, подвір'я, найближчою й найдорожчою для мене є рожево-срібляста, сіро-золотава, синьо-коричнева гама кольорів».

26 вересня 1987 року вийшла заміж за художника Валерія Гнатюка, а 11 жовтня 1988 року народила дочку Вероніку.

А далі написала: «Нещодавно мене «замели» «Заметілі забуття» - поетична книга, яку я ілюструвала - вперше як книжковий графік. Автор цього видання - дуже дорога й близька мені людина - Тамара Артемівна Севернюк. Не відмовлюсь, якщо «замете» й удруге, й утретє».

Потім, протягом трьох років життя, що залишаться художниці, вийдуть спільні з Тамарою Севернюк - книга «Йорданська ніч» і мистецько-віршовані (з перекладом німецькою мовою Зіновії Пенюк) листівки «Час каяття. Причастя час».

Про поетичні здібності дочки наведені спогади матері, лікарки Надії Ярмольчук: «Малювати й складати вірші Наталя почала ще в дитячому садочку. На котрійсь із тих дитячих робіт був малюнок: недільний дворик, у якому висіла білизна. Наталю запитують: «Чому в тебе в неділю висить білизна?» Дівчинка бере пензель і відповідає: «Зараз зніму...»

«Я бачила її з різними людьми, - продовжує оповідь у книзі Тамара Севернюк. - Вона не була «затворницею», але рідко коли чула «глас захоплення» про ту чи іншу особу. Та про одну людину вона говорила ледь не побожно. Просила познайомити їх і навіть, якщо буде можливість і якщо те не виглядатиме непристойно - напроситися в гості (хотіла намалювати портрет – Авт.)

Йшлося про диктора-легенду Чернівецького радіомовлення - символ радійної Буковини - Драгоша Буджака...

...Драгош - давній шанувальник літератури й мистецтва, ...його справді енциклопедичні знання різних напрямків, сфер вразили Наталю і спричинилися до щирої, взаємозбагачуючої, на жаль, короткочасної - через трагедію - їхньої приязні, приятелювання.

Драгош тяжко пережив ту трагедію – не міг навіть на Наталиній картині дивитись на залізничну колію, де сталася – біда...»

Пані Тамара розповіла, що людські обличчя притягували Наталю, як магніт, і на клаптиках картону, на випадкових аркушах якогось технічного паперу, навіть на етикетках з'являлися швидкі начерки - то очей, то уст, а то - плеча, чола, руки, пальців. Малювала олівцем, крейдою, пером, фломастером, чорнилом. Наталя майже ніколи не називала свої роботи, хіба що тоді, коли готувала до виставок. Траплялося, що одну й ту ж роботу в різний період «показу» називала по-різному, залежно від настрою та теми вернісажу.

«Як зараз, бачу її обличчя в постійному, внутрішньому русі: соковита принадлива усмішка; тонкі, до ламкості, але навдивовижу міцні руки; трепетна виразність, великі ясні (хоч і страждала гострою короткозорістю), здавалося - всевидющі, з якоюсь непередатною притягальною силою магійної безодні, очі, - пише Тамара Севернюк. - Невибаглива в харчах, одязі, хоча незмінно вишукано, зі смаком носила найпростіші речі. П'ять літ я бачила її в одному й тому ж осінньому й зимовому пальті; одні й ті ж - кармінного кольору - чоботи; багаторазово «підлатані» туфлі... Один і той же капелюх із широкими - на брови - полями... І незвичайна зимова шапка...

Але - прозоре відчуття класичності, глибокої природної інтелігентності, мистецької високості і... недосяжності.

А ще - постійна готовність допомогти!».

У книзі публікуються також вірші Наталі, які ще за життя вона якось зібрала в одну рукописну книжечку під назвою «Катарсис» («Очищення»), щоденникові фрагменти, листи, спогади про неї, статті, присвяти, відгуки про її творчість, зокрема, й мистецтвознавців. Подаємо в скороченому вигляді думку викладача, професійного мистецтвознавця Ірини Міщенко про її творчість:

«...Наталя творила романтично-чуттєвий образ міста. Саме тому її чернівецькі краєвиди - непарадні за мотивами, адже душа рідко з'являється в смокінгу умовностей, обираючи натомість непоказні зовні, та по суті визначальні втілення; їй не до вподоби були геометрично-визначені, важкі й пишні форми резиденції, й остання рідко зустрічалася в роботах - лише в присвячених місту серіях листівок та календарів. Зображені в її творах парадні будівлі, вочевидь, самій мисткині здавалися величними декораціями, тож від них поверталася знову до скромних двориків, безкінечно малювала Турецький міст, костьол - з різних точок зору, як домінанту міста - не тільки архітектурну, а й духовну.

В її доробку немає грандіозних панорам - тільки тиха бесіда зблизька - з кожним будинком, лавочкою й котом. У не обмежених рамками тривіального відображення, побудованих на відчуттях акварелях відсутня холодна технічність. Саме через це легко вирізнити роботи, виконані на замовлення, адже в них - намагання підпорядкувати себе волі іншого, відстороненість від предмета зображення, який стає звичайним відбиттям побаченого, підмінюючи собою фотографію з фіксацією об'єкта, а не стану душі. Чи не тому так ваблять несподіваною новизною вихоплені пером зі звичності повсякдення давно знайомі куточки міста - сходинки з вибитими плитами, що збігають донизу від Турецького мосту, або обрізане краєм аркуша дерево, віддзеркалення якого збереглося в ряботинні калюж.

Фрагментарність узагалі характерна для робіт Наталі, адже будь-який мотив - лише уламок цілісного світу, збережений і відтворений погляд, що помітив найсуттєвіше. З містом вона завжди спілкувалася віч-на-віч, можливо, підсвідомо прибираючи з його обличчя ознаки плинності метушливого життя, тож у творах нечасто зустрічалися зображення людей (серед небагатьох винятків - подорож у минуле в ностальгійній серії чернівецьких мініатюр, створених за давніми гравюрами та листівками).

Її місто іноді дивувало залитими сонцем вуличками з деформовано-виразними обрисами будівель та несподівано різкими глибокими тінями («Травневе сонце»), проте частіше експресія поступалася тиші безлюдних, завмерлих в очікуванні вуличок і задумливих будинків пастельних кольорів, із ледь вловимими переходами світлотіні, з насиченістю зображень вологим повітрям, з підкреслено графічними контурами гіпертрофовано покручених стовбурів і гілок дерев, гнучка рухливість яких контрастувала зі статичністю архітектурних форм.

Іноді ж саме дерева домінували, заповнюючи простір химерним плетивом віт, як на аркуші, відбиваючись на стіні поруч із тінню птаха - знаком бажань і прагнень, їй подобалися злами форми, які давали можливість виявити об'єми, структуру, не повторюючи буквально саму конструкцію.

...на початку дев'яностих у доробку художниці з'явилася мініатюра, в якій відбилося бажання по-новому змалювати улюблені мотиви, ніби відродити роботи раннього періоду. Як заперечення буденності виникли сповнені асоціацій і спогадів ліричні й сумні «портрети речей в інтер'єрі», з промовистими, з рядків власних поезій, назвами...

Захоплення мистецтвом Японії, стилістикою модерну, витонченими рисунками пером Григорія Гавриленка позначилися на формуванні манери виконання з притаманною Наталі невимушеною артистичністю й оманливою легкістю, її роботи зачаровують то пронизливою ніжністю, то соковитістю доповненої відмивками, чіткими й водночас примхливими лініями акварелі «по-мокрому», дивують несподіваною експресивністю пастелі, легким доторком пера в рисунках тушшю.

Вона поспішала... гарячково квапилася працювати, деколи ж тижнями не бралася до пензля, і знову долала депресію, переповідаючи, висловлюючи себе в роботах. Як спроба втечі (від себе чи реальності?) бачаться численні мотиви відкритого вікна. На перших - квіти, розділене навпіл яблуко й ледь помітний прозорий краєвид-мрія за ним. Згодом спокій радісного споглядання й передчуття зміниться нестерпним бажанням звільнитися. Іншими стануть і вікна - розчахнуті отвори на темній стіні, з важкими силуетами тих самих - але теж інших - будинків за ними.

Тема нескінченної самотності - не усамітнення, а - одинокості - і в покинутому під осіннім деревом стільці, в лавочці під дощем, в тумані, в якому можна заблукати, в порожньому вікні навстіж, і в парканах, що останнім часом нерідко ставали головними персонажами робіт, заповнюючи собою весь простір - душі й аркуша...»

Заслужений художник України Ірина Гресик із Запоріжжя, ознайомившись із творами Наталі Ярмольчук, дала їм високу оцінку, зокрема, зазначивши:

- Роботи Наталі Ярмольчук професійні. Авторка на високому рівні володіла графічними техніками й аквареллю. Надзвичайно цікавий міський пейзаж – загалом, це досконалі твори щодо композиції. Міські краєвиди мають історичну цінність, бо мальовані з натури, відображають час, відтворений у пейзажі. З іншого боку, вони не статичні, а несуть дух, якому присвячені. Картини Наталі Ярмольчук поєднують у собі тонкі жіночі риси (за колористикою й мотивами вони інтимні), а впевнений рисунок, композиція відповідають чоловічому духу. Це поєднання надзвичайно цікаве. До того ж, композиція різноманітна. Наталя Ярмольчук - авторка багатогранна, це також свідчить про високий рівень художниці, її професіоналізм.

Коли цей матеріал уже був готовий, приємна новина прийшла із Києва - у великій залі Будинку художників НСХУ вшанували лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди 2011 року. Серед них була й наша співрозмовниця - поетеса Тамара Севернюк. Ми її щиро вітаємо.

На знімках:

Серія кольорових листівок «Час каяття. Причастя час...»

 

«Рідне та близьке...» (1992)

 

«Квіти мого кохання...» (1999)

 

«Міраж...» (1993)

 

«Скитальці...» (1999)