Звичаї та обряди

Опубліковано: 24 червня 2010

Не бійся, Купало! Не все ще пропало!

Пилип ЮРИК, Юрій ЗЕЛІНСЬКИЙ (фото)

На багатьох телеканалах нещодавно показали паломництво до Стоунхенджу в день літнього сонцестояння. Йшли туди потомки друїдів, неоязичники, християни, просто зіваки. Бо чітко знають англійці - саме цього дня сонце має найкращу енергію, особливо при заході та сході. Британці свято бережуть давні звичаї й традиції своїх предків.

Праукраїнці ж колись, у найдовший день літа, відзначали свято Купала, яке пізніше, через кілька тисячоліть, стало християнським Івана Купала й святкується за юліанським календарем сьомого липня. Цьому народному празнику пощастило більше, ніж іншим – він описаний у багатьох історичних джерелах, збереглися й прадавні обрядові купальські пісні.

Сонце на Купала знаходиться в найвищій точці (в куполі). Колись Леонід Якубович у програмі “Поле чудес” запитував, що означало слово Купало в давньоруській мові. Відповідь була “жар”. Хоча більшість дослідників сходяться на тому, що походить воно із санскриту, де означає “коло паляще”.

Цього року, в день літнього сонцестояння, в балці Велика Молодняга на Хортиці, відзначили старовинне свято Купала й наші рідновіри. Перед заходом сонця, на великій галявині, зібралися сотні дві запоріжців та гостей міста (переважно з сусідньої Дніпропетровщини, хоча були навіть зі Львова). Приготували вони сухі дрова для багаття, дівчата сплели вінки з польових квітів. Священики Святослав Щербина й Володимир Мельниченко провели священнодійство, помолилися за душі померлих та здоров’я нині сущих, розповіли присутнім, що означав цей празник у давніх русичів. Усі присутні, взявшись за руки, заспівали «Ой, роде наш красний!».

Коли стало темніти, хлопці з чотирьох боків підпалили багаття. Під співи купальських пісень дівчата стрічками прикрасили священне дерево – вербу - символ невмирущості й відродження українського народу.

У пам'ять померлих рідновіри пустили на воду великий вінок зі свічкою. Як символ єднання України, запалили 25 свічок – по одній на кожну область. Після освячення вінків дівчата понесли їх до Дніпра й пустили на воду задля майбутнього щастя.

Ой, пущу віночок
На биструю воду,
На щастя, на долю,
На милого вроду.

Так співається в одній із купальських обрядових пісень. Це означало, якщо вінок із води дістане її коханий, то молодята незабаром стануть подружжям.

Потім усі пройшли через купальські ворота, сплетені з квітів та різнотрав’я. Молоді пари, взявшись за руки, перескакували багаття - це вважається очищенням тіла й душі та духовного єднання. Пізніше запалили колесо з сухої трави й пустили його згори до Дніпра. Це – символ того, що сонце гаснутиме, день почне зменшуватися.

...А ще кажуть, що цього дня роса цілюща, а знахарі збирають лікарські трави. Бо в ніч на Купала, за народним повір’ям, навіть папороть зацвітає. І той, хто знайде цю квітку, стане мудрецем.

Того вечора довелося чути від людей, які вперше бачили святкування:

- Жаль, що таких ентузіастів, які готують ці празники поки що мало.

Але їм рідновіри відповідали, що не одразу й Київ будувався. І те, що у нас є люди, які небайдуже ставляться до прадавніх звичаїв та обрядів, бережуть пам'ять роду, - вселяє надію на духовне відродження. А одна з дівчат із цього приводу навіть віршем сказала: «Не бійся, Купало! Не все ще пропало!»

Нині в моду чомусь увійшло відзначення дня святого Валентина як празника закоханих. Таким святом у давніх русичів було саме Купало. Воно – гарне, цікаве, з прекрасними обрядами, які ми повинні знати як діти свого народу. “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”, - сказав український Пророк. То чи варто забувати традиції рідних предків, а набувати тільки чужоземних? Адже добрим прикладом у цьому нам можуть стати ті ж самі англійці.